A-RES-53-144

Останнє оновлення: 15 серпня 2026 року

Декларація ООН про правозахисників

Статус тексту: неофіційний переклад українською мовою, підготовлений за офіційним англомовним текстом ООН A/RES/53/144. У разі розбіжностей визначальним є офіційний текст Організації Об’єднаних Націй.

Реквізити документа

Орган: Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй
Символ: A/RES/53/144
Сесія: П’ятдесят третя сесія
Пункт порядку денного: 110 (b)
Дата документа: 8 березня 1999 року
Прийнято: 9 грудня 1998 року, 85-те пленарне засідання

Офіційне джерело: Цифрова бібліотека ООН — A/RES/53/144

Резолюція 53/144

53/144. Декларація про право та обов’язок окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини та основні свободи

[за доповіддю Третього комітету (A/53/625/Add.2)]

Генеральна Асамблея,

підтверджуючи важливе значення дотримання цілей і принципів Статуту Організації Об’єднаних Націй для заохочення і захисту всіх прав людини та основних свобод усіх осіб у всіх країнах світу,

беручи до уваги резолюцію Комісії з прав людини 1998/7 від 3 квітня 1998 року, в якій Комісія схвалила текст проекту Декларації про право та обов’язок окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини та основні свободи,

беручи також до уваги резолюцію Економічної і Соціальної Ради 1998/33 від 30 липня 1998 року, в якій Рада рекомендувала Генеральній Асамблеї прийняти проект Декларації,

усвідомлюючи важливість прийняття проекту Декларації у контексті п’ятдесятої річниці Загальної декларації прав людини,

Приймає Декларацію про право та обов’язок окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини та основні свободи, що додається до цієї резолюції;
Пропонує урядам, установам та організаціям системи Організації Об’єднаних Націй, а також міжурядовим і неурядовим організаціям активізувати зусилля з поширення Декларації та сприяння загальній повазі до неї і її розумінню, а також просить Генерального секретаря включити текст Декларації до наступного видання збірника «Права людини: збірник міжнародних документів»

85-те пленарне засідання
9 грудня 1998 року

Примітки до посилань в оригіналі

Офіційні звіти Економічної і Соціальної Ради, 1998 рік, Доповнення № 3 (E/1998/23), глава II, розділ A
Резолюція 217 A (III)
Резолюція 2200 A (XXI), додаток

Додаток — Декларація

Декларація про право та обов’язок окремих осіб, груп і органів суспільства заохочувати і захищати загальновизнані права людини та основні свободи

Генеральна Асамблея,

підтверджуючи також важливе значення Загальної декларації прав людини і Міжнародних пактів про права людини як основних елементів міжнародних зусиль із заохочення загальної поваги до прав людини та основних свобод і їх дотримання, а також важливе значення інших міжнародних документів з прав людини, прийнятих у рамках системи Організації Об’єднаних Націй та на регіональному рівні,

підкреслюючи, що всі члени міжнародного співтовариства повинні спільно й окремо виконувати своє урочисте зобов’язання заохочувати і сприяти повазі до прав людини та основних свобод для всіх без будь-якої різниці, зокрема за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження чи іншого статусу, і

знову підтверджуючи особливе значення міжнародного співробітництва для виконання цього зобов’язання відповідно до Статуту,

визнаючи важливу роль міжнародного співробітництва та цінну роботу окремих осіб, груп і об’єднань у сприянні ефективному усуненню всіх порушень прав людини та основних свобод народів і окремих осіб, у тому числі масових, грубих або систематичних порушень, таких як ті, що є наслідком апартеїду, усіх форм расової дискримінації, колоніалізму, іноземного панування чи окупації, агресії або загроз національному суверенітету, національній єдності чи територіальній цілісності, а також відмови визнавати право народів на самовизначення і право кожного народу здійснювати повний суверенітет над своїми багатствами і природними ресурсами,

визнаючи взаємозв’язок між міжнародним миром і безпекою та користуванням правами людини і основними свободами, а також усвідомлюючи, що відсутність міжнародного миру і безпеки не може бути виправданням недотримання цих прав і свобод,

знову підтверджуючи, що всі права людини та основні свободи є універсальними, неподільними, взаємозалежними та взаємопов’язаними і мають заохочуватися та здійснюватися справедливо й на рівноправній основі, без шкоди для здійснення кожного з цих прав і свобод,

підкреслюючи, що основна відповідальність і обов’язок заохочувати і захищати права людини та основні свободи покладаються на державу,

визнаючи право і відповідальність окремих осіб, груп та об’єднань заохочувати повагу до прав людини та основних свобод і сприяти поширенню знань про них на національному та міжнародному рівнях,

проголошує:

Стаття 1

Кожен має право, індивідуально та спільно з іншими, заохочувати та домагатися захисту і здійснення прав людини та основних свобод на національному та міжнародному рівнях.

Стаття 2

1. Кожна держава несе основну відповідальність і має обов’язок захищати, заохочувати та забезпечувати здійснення всіх прав людини та основних свобод, зокрема шляхом вжиття таких заходів, які можуть бути необхідними для створення всіх потрібних умов у соціальній, економічній, політичній та інших сферах, а також правових гарантій, необхідних для того, щоб усі особи, які перебувають під її юрисдикцією, індивідуально та спільно з іншими, могли на практиці користуватися всіма цими правами і свободами.

2. Кожна держава вживає таких законодавчих, адміністративних та інших заходів, які можуть бути необхідними для забезпечення ефективних гарантій прав і свобод, зазначених у цій Декларації.

Стаття 3

Внутрішнє право, що відповідає Статуту Організації Об’єднаних Націй та іншим міжнародним зобов’язанням держави у сфері прав людини та основних свобод, є правовою основою, у межах якої права людини та основні свободи мають здійснюватися і забезпечуватися та в межах якої має провадитися вся діяльність, зазначена в цій Декларації, з метою заохочення, захисту й ефективного здійснення цих прав і свобод.

Стаття 4

Ніщо в цій Декларації не може тлумачитися як таке, що применшує або суперечить цілям і принципам Статуту Організації Об’єднаних Націй, чи як таке, що обмежує положення Загальної декларації прав людини, Міжнародних пактів про права людини та інших міжнародних документів і зобов’язань, застосовних у цій сфері, або допускає відступ від них.

Стаття 5

З метою заохочення і захисту прав людини та основних свобод кожен має право, індивідуально та спільно з іншими, на національному та міжнародному рівнях:

(a) мирно зустрічатися або збиратися;

(b) створювати неурядові організації, об’єднання або групи, вступати до них і брати участь у їхній діяльності;

(c) підтримувати зв’язки з неурядовими або міжурядовими організаціями.

Стаття 6

Кожен має право, індивідуально та спільно з іншими:

(a) знати, шукати, здобувати, одержувати та зберігати інформацію про всі права людини та основні свободи, у тому числі мати доступ до інформації про те, як ці права і свободи забезпечуються у внутрішніх законодавчих, судових або адміністративних системах;

(b) відповідно до міжнародних документів з прав людини та інших застосовних міжнародних документів вільно публікувати, передавати або поширювати серед інших осіб погляди, інформацію і знання про всі права людини та основні свободи;

(c) вивчати, обговорювати, формувати й мати погляди щодо дотримання всіх прав людини та основних свобод як у законодавстві, так і на практиці, а також цими та іншими належними засобами звертати увагу громадськості на такі питання.

Стаття 7

Кожен має право, індивідуально та спільно з іншими, розробляти й обговорювати нові ідеї та принципи у сфері прав людини і домагатися їх визнання.

Стаття 8

1. Кожен має право, індивідуально та спільно з іншими, на ефективний доступ на недискримінаційній основі до участі в управлінні своєю країною та у веденні державних справ.

2. Це включає, зокрема, право, індивідуально та спільно з іншими, подавати державним органам і установам, а також організаціям, що займаються державними справами, критичні зауваження та пропозиції щодо поліпшення їх функціонування і звертати увагу на будь-який аспект їхньої роботи, який може перешкоджати або заважати заохоченню, захисту та здійсненню прав людини та основних свобод.

Стаття 9

1. Під час здійснення прав людини та основних свобод, включно із заохоченням і захистом прав людини, як зазначено в цій Декларації, кожен має право, індивідуально та спільно з іншими, користуватися ефективним засобом правового захисту та бути захищеним у разі порушення цих прав.

2. З цією метою кожен, хто заявляє про порушення своїх прав або свобод, має право особисто або через законно уповноваженого представника подати скаргу та домогтися її невідкладного розгляду під час відкритого слухання незалежним, неупередженим і компетентним судовим або іншим органом, створеним законом, а також отримати від такого органу рішення, що відповідно до закону забезпечує відновлення порушених прав, включно з належною компенсацією, якщо мало місце порушення прав чи свобод цієї особи, а також виконання ухваленого рішення і присудженого відшкодування без невиправданої затримки.

3. З тією самою метою кожен має право, індивідуально та спільно з іншими, зокрема:

(a) оскаржувати політику та дії окремих посадових осіб і державних органів у зв’язку з порушеннями прав людини та основних свобод шляхом подання петиції або іншими належними засобами до компетентних внутрішніх судових, адміністративних або законодавчих органів чи будь-якого іншого компетентного органу, передбаченого правовою системою держави, який повинен ухвалити рішення за скаргою без невиправданої затримки;

(b) бути присутнім на відкритих слуханнях, провадженнях і судових процесах, щоб сформувати думку щодо їх відповідності національному законодавству та застосовним міжнародним зобов’язанням і домовленостям;

(c) пропонувати і надавати професійно кваліфіковану юридичну допомогу або інші відповідні консультації та допомогу у захисті прав людини та основних свобод.

4. З тією самою метою та відповідно до застосовних міжнародних документів і процедур кожен має право, індивідуально та спільно з іншими, на безперешкодний доступ до міжнародних органів загальної або спеціальної компетенції, уповноважених приймати і розглядати повідомлення з питань прав людини та основних свобод, і на спілкування з ними.

5. Держава проводить оперативне й неупереджене розслідування або забезпечує проведення належної перевірки щоразу, коли існують обґрунтовані підстави вважати, що на будь-якій території під її юрисдикцією мало місце порушення прав людини та основних свобод.

Стаття 10

Ніхто не повинен брати участь у порушенні прав людини та основних свобод ні шляхом дії, ні шляхом бездіяльності у випадках, коли він зобов’язаний діяти; і ніхто не може бути підданий покаранню чи будь-яким несприятливим заходам за відмову робити це.

Стаття 11

Кожен має право, індивідуально та спільно з іншими, законно здійснювати своє заняття або професійну діяльність. Кожен, хто внаслідок своєї професійної діяльності може впливати на людську гідність, права людини та основні свободи інших осіб, повинен поважати ці права і свободи та дотримуватися відповідних національних і міжнародних стандартів професійної поведінки або етики.

Стаття 12

1. Кожен має право, індивідуально та спільно з іншими, брати участь у мирній діяльності, спрямованій проти порушень прав людини та основних свобод.

2. Держава вживає всіх необхідних заходів для забезпечення захисту компетентними органами кожного, індивідуально та спільно з іншими, від будь-якого насильства, погроз, помсти, дискримінації де-факто або де-юре, що має несприятливі наслідки, тиску або будь-яких інших свавільних дій, які є наслідком законного здійснення ним або нею прав, зазначених у цій Декларації.

3. У зв’язку з цим кожен має право, індивідуально та спільно з іншими, на ефективний захист за національним законодавством, коли він мирними засобами реагує на діяльність і дії, включно з бездіяльністю, що приписуються державам і призводять до порушень прав людини та основних свобод, або протидіє їм, а також коли реагує на акти насильства, вчинені групами чи окремими особами, які впливають на користування правами людини та основними свободами.

Стаття 13

Кожен має право, індивідуально та спільно з іншими, запитувати, отримувати й використовувати ресурси саме з метою заохочення і захисту прав людини та основних свобод мирними засобами відповідно до статті 3 цієї Декларації.

Стаття 14

1. Держава несе відповідальність за вжиття законодавчих, судових, адміністративних або інших належних заходів, щоб сприяти розумінню всіма особами під її юрисдикцією своїх громадянських, політичних, економічних, соціальних і культурних прав.

2. Такі заходи включають, зокрема:

(a) оприлюднення та забезпечення широкої доступності національних законів і нормативних актів, а також застосовних основних міжнародних документів з прав людини;

(b) повний і рівний доступ до міжнародних документів у сфері прав людини, включно з періодичними доповідями держави органам, створеним міжнародними договорами з прав людини, учасницею яких вона є, а також короткими звітами про обговорення та офіційними доповідями цих органів.

3. Держава забезпечує і, де це доречно, підтримує створення та розвиток додаткових незалежних національних інституцій для заохочення і захисту прав людини та основних свобод на всій території під її юрисдикцією, незалежно від того, чи є ними омбудсмани, комісії з прав людини або будь-які інші форми національних інституцій.

Стаття 15

Держава несе відповідальність за заохочення і сприяння викладанню прав людини та основних свобод на всіх рівнях освіти і за забезпечення того, щоб усі, хто відповідає за підготовку юристів, працівників правоохоронних органів, особового складу збройних сил і державних службовців, включали належні елементи навчання з прав людини до своїх програм підготовки.

Стаття 16

Окремі особи, неурядові організації та відповідні інституції відіграють важливу роль у підвищенні обізнаності громадськості з питань, що стосуються всіх прав людини та основних свобод, через такі види діяльності, як освіта, навчання і дослідження у цих сферах, з метою подальшого зміцнення, зокрема, взаєморозуміння, толерантності, миру та дружніх відносин між націями і між усіма расовими та релігійними групами, з урахуванням різного контексту суспільств і громад, у яких вони здійснюють свою діяльність.

Стаття 17

Під час здійснення прав і свобод, зазначених у цій Декларації, кожен, діючи індивідуально та спільно з іншими, підлягає лише таким обмеженням, які відповідають застосовним міжнародним зобов’язанням і встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших та задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту у демократичному суспільстві.

Стаття 18

1. Кожен має обов’язки перед громадою і в громаді, у якій тільки й можливий вільний і повний розвиток його або її особистості.

2. Окремі особи, групи, інституції та неурядові організації відіграють важливу роль і несуть відповідальність у справі захисту демократії, заохочення прав людини та основних свобод і сприяння розвитку демократичних суспільств, інституцій і процесів.

3. Окремі особи, групи, інституції та неурядові організації також відіграють важливу роль і несуть відповідальність у тому, щоб у належних випадках сприяти здійсненню права кожного на такий соціальний і міжнародний порядок, за якого права і свободи, викладені у Загальній декларації прав людини та інших документах з прав людини, можуть бути повністю реалізовані.

Стаття 19

Ніщо в цій Декларації не може тлумачитися як таке, що надає будь-якій окремій особі, групі чи органу суспільства або будь-якій державі право провадити будь-яку діяльність чи вчиняти будь-який акт, спрямований на знищення прав і свобод, зазначених у цій Декларації.

Стаття 20

Ніщо в цій Декларації не може тлумачитися як таке, що дозволяє державам підтримувати та заохочувати діяльність окремих осіб, груп осіб, інституцій або неурядових організацій, що суперечить положенням Статуту Організації Об’єднаних Націй.