19-21 жовтня 2015 р. в Ужгородському національному університеті відбулися покази документальних фільмів в рамках ХІІ Мандрівного міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA.
Понад 320 глядачів, серед яких були студенти юридичного факультету, факультету міжнародної політики та бізнесу, Природничо-гуманітарного коледжу УжНУ, викладачі, жителі міста мали змогу подивитися такі фільми «Медик іде останньою», «Місце, що ми звемо домом», «Скрізь Майдан», «Пропаганда», «Жертвопринесення», «Божа воля», «Інша Країна» та «В’язні Кануна».
Протягом трьох днів в обговоренні взяли участь запрошені експерти д.ю.н., професор Савчин Михайло Васильович, к.і.н., професор Олексик Х.М., к.ю.н., доцент Свида Т.О., головний спеціаліст Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області Владислав Товтин, юрист, член правління громадської організації «Європейське Закарпаття» Павлюк Сергій.
Особливо студентів вразив фільм «Медик іде останньою» і відданість головної героїня, яка готова загинути рятуючи борців за незалежність України. У фільмі «Медик іде останньою» (режисер Світлана Шимко) описується лікарка-волонтерка Таня, яка була на передовій впродовж найкривавіших днів Майдану. Після припинення вогню вона лишається в Києві лікувати поранених. Тим часом неоголошена війна з Російською Федерацією починається на сході України. Таня знову мусить їхати на фронт.
Студенти також мали змогу подивитися та обговорити фільм «Місце, що ми звемо домом» (режисери Тора Лоренцен та Сибілла Марі Туксен). Атмосферу цього фільму визначає радше війна, аніж журналістські факти. Через музику ми зазираємо до всіх прошарків суспільства. Через поезію ми показуємо, як це – коли твоя країна поринає у нескінченне протистояння.
Вразив студентів і фільм української режисерки Катерини Горностай "Скрізь Майдан". Валерія Ожеледа, студентка другого курсу поділилась своїми враженнями про фільм: «Фільм доводить, що революцію роблять люди, які нічим не відрізняються від нас. Це сильні духом українці різного віку, але які мають одну мету. Дуже сильними є кадри, коли люди стояли під вікнами міліції, де на той час перебували заарештовані їхні друзі - майданівці, і вигукували їм слова підтримки. Словами не передати! Також вразило, що режисером фільму є дівчина 26 років, зовсім молода, але вона чудово передала атмосферу, що панувала в столиці».
Права меншості та заборона дискримінації були обговорені після перегляду фільму «Божа воля» (режисер Беата Бубєнєц, Росія), який отримав головний приз конкурсу ДОКУ/ПРАВО. Герой фільму, - колишній необуддист, який став палким захисником православних цінностей, Дмітрій Ентео, привернув до себе увагу публіки після кількох самостійних ексцентричних акцій. Він називає себе православним «акціоністом» і виступає проти творчості мистецьких груп «Война» та «Pussy Riot». Зібравши на свою підтримку рух православних активістів, який він називає «Божою волею», Дмітрій оголосив про намір очолити Росію, а згодом і весь світ у євхаристичній революції. Цей фільм вражає тим, що під видом «християнських цінностей» головним героєм виправдовується право переслідування людей з іншими поглядами, представників меншин, в тому числі шляхом «поміщення їх до концтаборів».
Михайло Васильович Савчин: "Фільм стосується проблеми толерантності в суспільстві, самоідентичності особи та ролі релігійного фактору у розвитку суспільства. Хочу нагадати, що окрім періоду правління легістів у Китаї (3 ст. до н.е.) Тридцятилітня війна (1618/48) була найкровопролитнішою в історії людства. Ця війна була між католиками і протестантами (лютеранами) і завдала значної шкоди -- 2/3 населення Богемії було вбито, понад 6 млн. із 15 млн. також загинуло. Тобто під релігійними поглядами часто приховується мракобісся, яке особливо небезпечне для натовпу. Тут приклад того, як зароджується по суті тоталітарне мислення під омофором православя, яке є складовою офіційної ідеології Кремля. Під цим прикриттям приховується переслідування і нетолерантність до ЛГБТІ-спільноти, яку також умертвляли у концтаборах смерті нацистським режимом. І у фільмі є характерне твердження адептів, що вбивства гомосексуалістів у нацистських концтаборах було карою Божою, що є очевидним маніпулятивним викривленням концепту Провидіння Божого."
Неочікуваним був сюжет фільму В’язні Кануна (режисер Росер Корелья, Іспанія). В ХХІ столітті в Європі є держава із збереженою традицією кровної помсти, яка налічує не одне століття, зруйнувала життя 1600 родин в Албанії, які досі ховаються у стінах своїх будинків, боячись кровної помсти. Родовий кодекс «Канун» включає в себе право вбити, таким чином помстившись за попереднє убивство: «за кров слід відплатити кров’ю».
Михайло Васильович Савчин: "У фільмі зачіпається проблема юридичної відповідальності у традиційних суспільствах. Як стверджують антропологи права основоположна норма виникає із заборони інцесту та канібалізму. У ході еволюції вона призводить до формулювання принципу індивідуальної відповідальності, адже перші заборонні норми стосуються містифікації людської крові, яка символізує єдність людської природи. Навіть у період Середньовіччі влада монарха ототожнювалося із його тілом і продовженням тіла монарха розглядалися його підданні. За цією ж моделлю у Кануні і сформульовано принцип кревної помсти, однак він доповнюється процедурами примирення. Однак у гірській Албанії стався збій, який пов'язаний насамперед із корупцією, як невід'ємної складової комуністичного режиму та посткомуністичної епохи. Саме корупція нівелює процедури примирення, блокуючи їх, а тому у традиційних гірських спільнотах вони витісняються принципом кревної помсти".
Студентка четвертого курсу Олександра: «Як кровна помста може зберігатись досі, і скільки вбивств будуть виправдані суспільством і звичаєвим законом? Суспільство має бути гуманним в першу чергу, а не керуватись принципом таліону».