Днями ми відзначили 155 річницю народження (5 (17) вересня 1864 року) видатного українського письменника, революційного демократа, громадського діяча Михайла Коцюбинського.
Із творами українського письменника кінця ХІХ – початку ХХ ст. ( роки життя - 1864 -1913 р.р.) Михайла Коцюбинського ми знайомимося ще в дитинстві. Зі спогадів людей, які були знайомі з ним, довідуємося , що Коцюбинський був шанованою людиною і бажаним гостем чи не в кожній хаті. Він шанобливо розмовляв з усіма людьми як з дорослими, так і з дітьми. З селянами поводився, як рівний з рівними.
Ми розповімо наразі про один, на нашу думку, найкращий твір Михайла Коцюбинського – оповідання «Дорогою ціною».
Думка про написання цього твору «Дорогою ціною» виникла у Михайла Михайловича під час його перебування у Бессарабії, коли з 1892 по 1895 роки він працював на роботах по знищенню філоксери (хвороби виноградної лози). Тоді ж письменник ближче ознайомився з побутом і звичаями ромів.
азвичай роми поселялися на околицях сіл, рідше міст. Герої Коцюбинського – не виняток. Край битого шляху, яким селяни наддунайських сіл їздили у Галац, серед купи верб та поміж очеретами заховався циганський виселок. У ньому було всього-на-всього, три хати, які автор називає курниками. За своїм виглядом ці хатинки були низенькі, криві, зліплені з глини, як ластівчині гнізда.
Тільки в одній жила сім’я: стара циганка (імені не подано, і автор зробив це свідомо, оскільки підкреслює, що у ромів жінка зазнає певної дискримінації), старий Гіца, їхня дочка Маріуца та зять Раду. Сіра шкапа й біла коза - оце й все їхнє господарство. Щоранку жінки запрягали у свою дво колесну гарбу маленьку, худу й облізлу шкапину, забирали з собою полотняні сакви і залазили у збиту зі старих дошок дерев’яну скриню, що слугувала замість васага у гарбі, й вирушали прохати. Вони їздили по сусідніх селах, жебрали, збирали де яєчко, де жменю муки чи кукурудзи, викопували зі смітників брудні й подерті ганчірки і ввечері розкладали все це по своїх місцях. Вечорами на висілку були танці, музики...
Читаючи твір, відчуваємо , що письменник пройнявся довір’ям та співчуттям до ромів: їхній побут, речі, рід занять, звички, традиції описані детально і з великою симпатією.
У 1958 році на кіностудії імені Олександра Довженко, за мотивами цього оповідання, режисером - постановником Марком Донським був знятий художній кінофільм «Дорогою ціною».
Хто ж виконує у кінокартині головні ромські ролі?
Головну роль Старої циганки грає актриса Московського циганського театру «Ромен» Марія Василівна Скворцова. Марія народилася 1888 року в родині Хлєбнікових у кочовому таборі, який прийшов до Москви. З цієї родини вийшли відомі диригенти Хлєбнікови, співачка Зинаїда Олександрівна Давидова, актор й композитор Микола Миколайович Кручинін.
З восьми років дівчинка почала допомагати мамі – співала й танцювала на базарах та бульварах столиці . У 1903 році, коли Мані було п”ятнадцять, сім”я Хлєбнікових перестала кочувати і осіла у селі Всехсвятському, під Москвою. Марію взяли до відомого хору, яким керував знатний московський диригент Федір Соколов, хор тоді працював у ресторані « Біля Яру». Марія лише танцювала, а співати почала тільки у 1922 році, коли їй виповнилося 34 роки. Працювала вона і в інших відомих московських хорах у найкращих московських ресторанах. Диригентами двох з них були Іван Григорович Лебедєв та Єгор Поляков. На той час Марія Василівна була вже не Хлєбніковою, а Скворцовою, за чоловіком. Тільки сімейне життя було не довгим: у люту зиму присів Скворцов на лавицю, задрімав і замерз. Через рік знаний граф, великий любитель циганських пісень запропонував їй руку і серце. Так Марія стала графинею, але прізвище змінювати не стала, залишилася Скворцовою. 1918 року граф вирішив виїхати з Росії, вмовляв дружину поїхати з ним, та вона відмовилася. Граф поїхав, а Марія залишилася у Москві.
З 1931 року графиня Марія Василівна Скворцова працювала в театрі «Ромен». Їй було присвоєно звання заслуженої артистки республіки. Роль Старої циганки була її (1958 р.) останньою роллю… Вона померла 1962 року.
Хочеться згадати ще одного виконавця - актора, який грав роль цигана Раду. Сергій Шишков також актор Московського театру «Ромен». Смаглявий, чорнобривий, чорноокий, він і за кров’ю, і за духом, і зовні був, як то кажуть, найпершим ромом. Прекрасно грав на гітарі, мав чудовий голос, коли танцював, то робив це блискуче, в старовинній манері, благородно, палко. Він був одним із кращих акторів, режисери йому довіряли соціальні ролі, щоправда, не завжди позитивні.
Не можемо не зупинитися на такій деталі фільму – як ромка лікувала пораненого Остапа. Ми бачимо у фільмі, як Стара ромка варить зілля . З чого воно? Це вербові прутики – єдине природне джерело, що містить аспірин. Коли гілочки з дерева трохи побити, потім заварити і прикладати до ран, то вони швидко загоюються. Роми здавна використовували цілющі властивості багатьох рослин. Так режисери доповнили твір Михайла Коцюбинського, внесли ще одну гарну деталь в описання побуту ромів Бесарабії початку 19 століття.
Читаючи це чудове оповідання, відчуваємо, що видатний письменник зацікавився життям, побутом, звичками, традиціями ромів. Герої потрапляють у різні непередбачувані ситуації, де проявляються риси їхніх характерів: волелюбність, довірливість, оптимізм, стремління допомогти людині, яка потрапила у біду. І як добре, що ці якості і в наш час притаманні ромському народу.
Евгенія Навроцька
Виготовлено в рамках проекту «За Ромів – Проти Стереотипів», який профінансовано згідно гранту Чорноморського трасту, проект Німецького Фонду Маршала Сполучених штатів Америки.
Думки, висловлені в даному матеріалі не обов’язково співпадають з позицію Чорноморського трасту чи його партнерів.