Робочий час, відпочинок та оплата праці в умовах воєнного стану

За загальним правилом нормальна тривалість робочого часу не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Під час воєнного стану норму можна збільшити до 60 годин на тиждень лише для працівників, зайнятих на об’єктах критичної інфраструктури (зокрема в оборонній сфері та сфері забезпечення життєдіяльності населення). Для таких працівників, яким законодавством встановлено скорочену тривалість робочого часу, тривалість роботи не може перевищувати 40 годин на тиждень. Якщо норму збільшено відповідно до закону, оплата праці збільшується пропорційно до збільшеної норми.

Спеціальні правила про 60/40 годин не застосовуються до праці неповнолітніх.

Скорочена тривалість робочого часу - це встановлена законом повна норма для певних категорій працівників; її не слід плутати з неповним робочим часом.

• для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень;
• для осіб віком від 15 до 16 років, а також учнів віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул, - 24 години на тиждень;
• для учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, - не більше половини максимальної норми для відповідного віку;
• для працівників, зайнятих на роботах із шкідливими умовами праці, - не більше 36 годин на тиждень;
• для окремих інших категорій скорочена норма може встановлюватися спеціальним законодавством.

Для повнолітнього працівника критичної інфраструктури, якому законом встановлено скорочену норму, під час воєнного стану вона може бути збільшена, але не більше ніж до 40 годин на тиждень. До неповнолітніх це спеціальне збільшення не застосовується.

П’ятиденний або шестиденний робочий тиждень у період воєнного стану встановлює роботодавець. Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) також визначає роботодавець.

Чинна редакція Закону № 2136-IX не вимагає для встановлення такого графіка окремого рішення військового командування.

За загальним правилом КЗпП тривалість щотижневого безперервного відпочинку має становити не менше 42 годин. Під час воєнного стану вона може бути скорочена до 24 годин.

Можливість скорочення щотижневого відпочинку до 24 годин не застосовується до неповнолітніх працівників.

Нічним вважається час з 22:00 до 06:00. Під час воєнного стану без їхньої згоди не залучаються до роботи в нічний час вагітні жінки, жінки, які мають дитину віком до одного року, а також особи з інвалідністю, яким така робота протипоказана за медичними рекомендаціями.

Під час воєнного стану не застосовуються загальні правила частин першої і другої статті 54 КЗпП про скорочення тривалості нічної роботи. Водночас гарантії підвищеної оплати нічної роботи зберігаються.

Воєнний стан не скасовує основні гарантії оплати праці. Зокрема:

• заробітна плата за загальним правилом виплачується не рідше двох разів на місяць, з проміжком не більше 16 календарних днів і не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата;
• за погодинної системи надурочна робота оплачується у подвійному розмірі годинної ставки; заміна такої оплати відгулом не допускається;
• робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, але не нижче 20% тарифної ставки (окладу) за кожну годину нічної роботи;
• якщо працівнику критичної інфраструктури законно збільшено норму робочого часу за статтею 6 Закону № 2136-IX, оплата праці збільшується пропорційно до збільшеної норми.

Під час воєнного стану не застосовуються статті 71 і 73 КЗпП. Тому старе правило про автоматичну подвійну оплату будь-якого «святкового або вихідного» дня не слід застосовувати без урахування конкретного графіка роботи та того, чи є відпрацьовані години надурочними.

Роботодавець повинен вживати всіх можливих заходів для своєчасної виплати заробітної плати. Він звільняється від відповідальності за порушення строків оплати лише тоді, коли доведе, що порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або інших обставин непереборної сили.

Таке звільнення від відповідальності не скасовує борг із заробітної плати. Якщо своєчасна виплата неможлива саме внаслідок бойових дій, строк виплати може бути відтермінований до моменту відновлення діяльності підприємства.

Під час воєнного стану роботодавець за своїм рішенням може обмежити надання щорічної основної відпустки за поточний робочий рік тривалістю 24 календарні дні.

Водночас після Рішення Конституційного Суду України від 19 травня 2026 року № 3-р/2026 це обмеження не може застосовуватися так, щоб позбавляти уразливі категорії працівників їх законодавчо гарантованого оплачуваного мінімуму: для осіб віком до 18 років - 31 календарний день, для осіб з інвалідністю I та II груп - 30 календарних днів, III групи - 26 календарних днів.

Для інших видів і невикористаних днів відпусток під час воєнного стану діють спеціальні правила статті 12 Закону № 2136-IX, тому конкретну ситуацію слід оцінювати з урахуванням виду відпустки та категорії працівника.

Під час воєнного стану роботодавець може відмовити у наданні будь-якого виду відпустки, крім відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо працівник залучений до:

• робіт на об’єктах критичної інфраструктури;
• виробництва товарів оборонного призначення;
• виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Отже, це не є загальним правом роботодавця відмовляти у відпустках усім працівникам.

За загальним правилом відпустка без збереження заробітної плати за сімейними обставинами та з інших причин може надаватися за згодою сторін до 30 календарних днів на рік.

Під час воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надати таку відпустку без цього обмеження строку. Час перебування у такій відпустці не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, у випадках, визначених законом.

Якщо працівник виїхав за межі України або набув статусу ВПО, роботодавець за його заявою зобов’язаний надати відпустку без збереження заробітної плати на строк, зазначений у заяві, але не більше 90 календарних днів; цей час також не зараховується до відповідного стажу для щорічної основної відпустки.

• Кодекс законів про працю України - зокрема статті 50, 51, 54, 70, 84, 106, 108, 115;
• Закон України № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» - зокрема статті 6, 8, 10, 12;
• Закон України «Про відпустки»;
• Рішення Конституційного Суду України від 19.05.2026 № 3-р/2026.