вул. 8 Березня, 46/125,
м. Ужгород, 88009
тел.: +38 (0312) 61-96-61
e-mail: Ця електронна адреса захищена від спам-ботів. вам потрібно увімкнути JavaScript, щоб побачити її.

Руйнуємо стереотипи: роми «не мають» власної історії та не живуть довго на одному місці

Існує багато різних стереотипів щодо ромів, і серед переважають негативні. Мовляв, вони нічого корисного не роблять для суспільства, завжди були вигнанцями, місцеве населення погано відноситься до них. Проте, коли ми уважніше знайомимося з історією ромів, з’ясовується що роми ще у давні часи мирно співіснували та успішно співпрацювали з місцевим населенням на території нашої області. Пропонуємо і Вам познайомитися з історією однієї з найбільших національних меншин Закарпаття.
Закарпаття тривалий час було складовою частиною різних державних утворень, - Угорського королівства, Австро-Угорської імперії, Чехословацької республіки, тому документальні джерела про ромів знаходимо у архівах саме цих держав.

Першу згадку про ромів зафіксувала хроніка угорського короля Андраша ІІ у 1219 році, коли він повертався з хрестового походу до Єрусалима. У Словаччині їх поява відображена у хроніці Даліміла від 1242 році. У “Popravci kniha z Rozmberka” згадка про ромів відноситься до 1399 році та старих літописах чеських - близько 1416 року, що засвідчили про існування ромів у кількості 300 осіб.
Перші документальні джерела про перебування ромів на території Угорщини відносяться до 1422 року. У зв’язку з тим, що ці матеріали маловідомі нашим читачам, ми їх наводимо повністю у перекладі з угорської мови на українську.
Король Жигмонд (Сигизмунд) король Угорщини і Хорватії (1387-1437), король Німеччини (1411-1437) імператор Священної Римскої імперії (1433-1437), та король Богемії (1420-1437) вперше у своїх документах пише:

«Ми, Жигмонд (Сигизмунд), король Угорщини, Чехії, Далмації, Хорватії і т.д.
Наш підданий ромський вайда Ласло з його підданими подали прохання тут, у Сепеші, про надання їм підтримки, допомоги, охорони. Дійсним документом дозволяємо їм переселитись і жити у наших містах, і приписуємо (розпоряджаємось), щоб вайду Ласло і його підданих приймали і охороняли від різних нападків (фізичних і моральних). Якщо між ромами виникнуть чвари, то ніхто, крім Ласло, не має право втручатися, судити, милувати їх.»
Наказуємо, що цей лист після прочитання потрібно повернути назад пред’явнику. Сепеш, 1422 року, неділя День Святого Юрія”. Фактично, це перша офіційна згадка про ромів на території Угорщини. і вона не була заборонною, а навпаки, сприяла розселенню ромів, які в той час були не жебраками, а займались потрібними для місцевого населення ремеслом.
Отже, згідно цього документа, роми отримали право переселитись на територію, що належала королю Жигмонду, проживати на ній, займатись своїм ремеслом. Це гарантували і наступні правителі.
Цікавим є документ про ромів, які проживали в м.Ужгороді. Лист – привілей вайді Дьордю і його спільноті видана наджупаном Унгської жупи у 1661 р.: “Ми, граф Гомонай Другет Дьордь, вічний хазяїн Унгу і постійний наджупан жупи (і т.д.), вважаємо і даємо зрозуміти всім, кому це необхідно, що по нашому розпорядженню вайда Дьордь одержав це звання від нашого батька, яке носив з честю. Ромів, які були в місті під керівництвом Мартона, передаємо під керування Дьордю вайді з таких причин: по-перше, роми під його керівництвом притримуються законів та порядку. Якщо хтось втікав з під його керівництва, то він їх повертав. По-друге, не дозволяв красти, не спричиняв між ними ворожнечі, чвар, бійок, вбивств, для того, щоб їх стало більше. Щоб роми, які до нього належать, були покірні йому і від нього залежали та не переходили до іншого вайди. Оскільки цей народ заробляє на життя професією, що потребує переїздів (кочування), вони повинні переходити з місця на місце, просимо людей всіх рангів, коли роми з вайдою, або без нього, якщо вони виконали свою роботу, то пропускати їх далі без затримок і турбот. Якщо вони нанесли якісь матеріальні збитки, або потурбували місцевих жителів, то всі питання вирішувати через вайду.В першу чергу, надати йому ознаки поваги – пінту (склянку) вина. Якщо вайда Дьордь не вирішить та не задовільнить обидві сторони, то вони можуть звертатись до Угорського Головного Вайди, який повинен розглянути це питання: винести справедливе рішення. Для більшої поважності підтверджуємо власним підписом і печаткою. (Унгвар, 7 грудня 1661р.)”

Наводимо документ Ракоці Ференці І про вайду рома Міхая: “Ми, Ракоці Ференц І, обраний у князі божою милістю Ерделя (Трансільванія), володаря частини Угорщини (і проч.), видали цей документ вайді Міхаю, який є разом зі своїми кріпаками – ромами, що відносяться до фортеці Овнод (Onod), вже довгий час є його вірним вайдою. Ми підтверджуємо його у даній посаді та його законні права. Призначаємо його як ватажка з повагою та покірністю. Інакше бути не можливо. Прочитавши, поверни пред’явнику. Помістя Боржі, 30 березня 1676р.”

Аналіз цих документів свідчить, що роми знаходились у подвійному закріпаченні: як від місцевого феодала, так і від власних ватажків.

Всередині общини точилася боротьба, і більш енергійні з них змогли здобути собі підтримку в особі феодала. Які ж це були професії, що потребували переїзду з місце на місце? Як свідчить О.Мицюк у “Нарисах соціально-господарської історії Підкарпатської Русі”, це були: ковальство, конярство, котлярство, виготовлення кошиків, дерев’яних корит. Згідно переписів 1782 року роми – ремісники мали цехову організацію, об’єднувались у групи, хоч досить пухкі, а все ж зі своїм самоуправлінням і судочинством, чого не було у русинів.
За переписом 30 червня 1691 року, в Ужгороді існувала Ромська вулиця – єдина на лівобережжі річки Уж, з поіменним переписом жителів, які там проживали. Ця вулиця, мабуть мала назву таку тому, що закінчувалась ромським табором, де знаходилось близько 20 шатрів. На чолі табору стояв вайда. Ці роми служили в Ужгородському замку: займались ковальством для потреб феодала, виконували підсобні роботи, були музикантами. Тих ромів, що порушували закон, відправляли у каменоломні, шахти, де вони важко працювали, ремонтуючи знаряддя праці для каменярів та вапнярів.

Згідно історичних джерел, в 1649 році мукачівський князь Габор Бетлен подарував помістя з правом передачі по чоловічій лінії рому – музиканту Гегедушу Дьордю. Його сім’я користувалась цим правом і при Софії Баторі. У списках обслуги Мукачівського замку у вдови Дьордя Ракоці Жужани Ларанторі згадується про трьох музикантів, які грали на барабанах та про скрипаля. При правлінні Ілони Зріні, згідно урбаріальних списків 1682 року, нараховувалось вже 53 рома чоловічої статі, 36 синів та 4 юнаки – втікачі. Згадуються прізвища вайд – старостів: Ештвана Банти, Яноша, Андраша, Мартона, Ференца Кайчія та ін. Як відзначає Тиводар Легоцький, під час облоги мукачівського замку австрійцями, згідно опису 1683 року, у замку знаходились роми-музиканти: 13 трубачів, 6 тараготістів, 5 скрипалів, 1 дудаш, 2 бубунарі. Всі вони одержували платню від 40 до 48 форинтів, одежу,фураж для коней. Відомі і деякі імена цих музикантів: Томаш Пал, Шаму Криштоф, Дьордь Гергель, Мартон та Міхай Ланчі та ін. Відомі роми-музиканти, які під час визвольної війни 1703-1711 років виконували відомий «Марш Ракоці». Секретар Ракоці Гашпар Беницькі відзначав, що роми-музиканти вітали Ракоці ІІ та його сім’ю з новим 1708 роком. Вони грали на зимових балах того року. На всю Європу було відоме ім’я скрипачки-ромки Ганне Єнріко, що за свою гру отримала дворянський титул. Тому, мабуть, з’являється у 1704 році патент, виданий Ференцом Ракоці ІІ про ромських вайд.
“Оскільки ромський народ з самого початку проживає у нашій державі під крилами нашої нації, нехай продовжує жити за своїми традиціями. Ромів часто незаконно і справедливо турбують військо і мирне населення тому, що у них не було свого керівника, який би захищав їх права, а тому кожен змушений був по-своєму захищатись, що викликало і природню протидію з боку ромів. Тому для захисту прав, порядку, звичаїв ми вирішили призначити головного вайду ромської нації до Дунаю. Але залишити при цьому право на ромів місцевих поміщиків, володарів фортець. Призначити нашого вірнопідданого капітана, відомого лицаря Ілошваї Абрагама. Наказуємо всім підданим у жупі, містах, селах, військовим офіцерам, солдатам ознайомитись з нашим листом-патентом, який декларує право бути вайдою до Дунаю. При заворушеннях ромів, виникненні спорів звертатися до нього, який повинен сам вирішити спірні питання. Всі роми повинні бути покірні головному вайді, який буде ними командувати і розпоряджатись. Йому даємо право і владу для того, щоб якщо хтось не буде покірний, або якщо він вважатиме, що хтось винен у порушеннях або злочині, то даємо йому право на затримання та справедливий суд. Написано у таборі біля Токая 1 січня 1704р.”

Після поразки повстання 1703 – 1711 років на території Австрійської імперії вводяться більш жорстокі закони відносно ромів. За законом 1721 року ромів можна було карати смертю без суду. Це один з трагічних періодів у житті ромів, їм заборонялось кочувати, я це був єдиний засіб легально заробити собі на життя.

Згідно указу Марії-Терезії у 1768 році, роми Мукачева повинні були вести осідлий спосіб життя. За указом 1772 року ромів почали розселяти з табору, а з 1775 року у них почали відбирати дітей, передавати у не ромські сім’ї, щоб навчати ремеслу, а більш дорослих молодих юнаків віддавали у солдати. У тому ж році роми подали скаргу на місцеві органи влади за неправомочні дії проти них. Мабуть, ця скарга була задоволена, бо з них був знятий подушний податок (51 крейцер), а з 1780 року був знятий податок з житла. У період правління Марії-Терезії та Йосипа ІІ погіршуються умови життя ромів, вони втрачають офіційно свою назву “роми” і перетворюються на “новоугорців”. А у переписах 1857, 1870, 1900, 1910 років вони не згадуються взагалі.
У період Першої світової війни багато ромів брало участь у військових діях. Так, син старости Ужгородського табору Євген Лацко приймав участь у боях на Карпатських перевалах, був взятий у полон російськими військами і побував аж у Тобольську.

Подальша доля закарпатських ромів пов’язана з періодом Чехословацької республіки. Згідно перепису 1927 року, роми проживали компактно у 33-х населених пунктах. Так, у м. Ужгороді вони проживали у 2-х таборах – у мікрорайоні Радванка та по вулиці Берчені (нині вул. Тимірязева).
Особливу групу, так званих елітних ромів Закарпаття, складали музиканти ресторанів та казино. З приходом радянської влади гра цих віртуозів були чи не найкращою візиткою музичного мистецтва краю. Сьогодні двоє їхніх нащадків грають на скрипках Страдіварі, але, на жаль не у Закарпатті.

Характерно, що в чехословацький період ніхто з ужгородських ромів не був засуджений і не притягався до судової відповідальності. Всі працювали, діти ходили до школи.
Проживання ромів досить тривалий час серед місцевого, хоч і не завжди дружнього до них, населення, все ж не привело до асиміляції і зникнення ромів як етнічної групи. Навпаки, вони поширюють ареал розселення і на сьогоднішній день, за даними соціологічних досліджень, проведених ще у 1998 році, вони проживають в усіх, навіть деяких високогірних районах, у 124 місцях компактного проживання.
За даними останнього Всеукраїнського перепису 2001 року у Закарпатті проживають 14,1 тис. ромів, хоча за подвірними обходами медичних працівників проведеному у 2006 році, їх зафіксовано понад 33,2 тис. чоловік, а за даними Закарпатського культурно-просвітнього товариства “Романі Яг” - ромів сьогодні в області проживає понад 50 тис. Зменшилась кількість місць компактного проживання ромів до 78., переважно у сільській місцевості. Соціально-економічні умови змушують ромів переселятись у великі міста, таких як Ужгород, Берегово, Мукачево, Чоп.
Безумовно , негативні стереотипи з’являються насамперед у період соціально-економічної нестабільності, кризових ситуаціях. В Україні таким, на жаль, став період зламу комуністичної системи і прихід нових ринкових відносин. Тому побудова громадянського суспільства, розвиток мультикультурності та толерантності є визначальними факторами зламу негативних стереотипів щодо ромської громади.

Євгенія Навроцька

Виготовлено в рамках проекту «За Ромів – Проти Стереотипів», який профінансовано згідно гранту Чорноморського трасту, проект Німецького Фонду Маршала Сполучених штатів Америки.
Думки, висловлені в даному матеріалі не обов’язково співпадають з позицію Чорноморського трасту чи його партнерів.

Produced within the framework of the project “Pro-Roma Against Stereotypes”, financed via the grant provided by the Black Sea Trust, a Project of the German Marshall Fund of the United States.
Opinions expressed in this publication do not necessarily represent those of the Black Sea Trust or its partners.



 
Висловлюємо щиру подяку за фінансову та організаційну підтримку діяльності нашої організації